Відео дня
Від чого помирають українці, і що залишається поза увагою уряду
Статистика в Україні за окремими причинами смерті в цьому році переживає важкий період, це пов’язано з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, "Про запобігання поширенню на території України на гострі респіраторні хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Кілька днів тому були опубліковані дані тільки за січень-квітень, що сильно ускладнює можливість оцінити ситуацію, пов’язану як із коронавірусною інфекцією, так і з іншими причинами, що спричиняють смерть. Це дуже важливе питання, яке цікавить зокрема бізнес, який намагається зрозуміти, наскільки виправдані були карантинні заходи, а також хворих іншими інфекційними та неінфекційними захворюваннями, які в період карантину фактично втратили можливість отримання медичної допомоги.
На червневому брифінгу головний санітарний лікар України Віктор Ляшко розповів, що спільно з Київською школою економіки була розроблена математична модель, згідно з якою без введення карантинних заходів за рік від коронавірусної інфекції могли б померти 125 тис. людей. Введення карантину він вважає своєчасним і ефективним, а подальший розвиток подій пов’язує з колективним дотриманням заходів безпеки. За прогнозами, залежно від сезонності, розрахункова смертність від COVID-19 складе від 1 до 7 тис. осіб на рік (за оптимістичним і песимістичним сценарієм відповідно).
З одного боку, цифри вражають, але водночас абсолютно без уваги залишилися всі інші медичні проблеми, крім коронавірусу, і по ним зовсім неоптимістична статистика.
Згідно з даними Держстату України, за період січень-квітень цього року всього померло 195 287 осіб, з них більша частина (133 560) припадає на хвороби серцево-судинної системи. Аналогічні цифри фіксувалися й минулого року. Отже, у цьому році реальна ймовірність померти від ішемічної хвороби серця є в понад 275 тис. людей, що перевищує найгірші прогнози за COVID-19 в рази.
Мабуть, для Міністерства охорони здоров’я ці показники не є приголомшливими, оскільки абсолютно ніякі заходи з профілактики цих захворювань не проводяться, хоча логічно було б оцінити ефективність контролю виробництва харчових продуктів та проводити регулярні заходи з профілактики схильних до них людей.
Більш ніж 6500 тис. осіб в Україні щомісяця вмирає від онкозахворювань, багатьох із цих випадків можна було б уникнути за умови своєчасної та масової діагностики та доступного лікування, будівництва сучасних лікарень і лабораторій, підвищення зарплат лікарям до рівня, що дозволить кращим з них не планувати зміну місця проживання.
Цей список можна було б продовжувати, включно з майже 300 смертями від туберкульозу щомісяця й абсолютно не ефективной політикой щодо цієї хвороби. Хотілося б бачити брифінги міністра охорони здоров’я й головного санітарного лікаря і з цього приводу, включно з математичними прогнозами щодо можливої динаміки за умови підвищеної уваги до туберкульозних хворих.
З позитивного можна зазначити поліпшення оснащення відділень інтенсивної терапії та реанімації в деяких лікарнях. На новому обладнанні зможуть лікувати й хворих на пневмонію, летальність від якої упродовж останніх років варіює в межах 800–1200 осіб на місяць. Отже, можна сподіватися на зниження таких показників, але це не точно.
