Відео дня
Лікування COVID-19 не по протоколу і антисанітарія: все про лікарню №8. фото
Лікування Сovid-19 – процес тривалий, часто досить складний, і є справжнім випробуванням як для пацієнтів, так і для медиків. У всьому світі, і зокрема в Україні, для порятунку заражених пацієнтів складені спеціальні протоколи і розписані інструкції, а також відведені окремі лікарні, де приймають (і БЕЗКОШТОВНО лікують!) Суто пацієнтів з підтвердженою інфекцією і де забезпечений статус режимних об'єктів.
Здавалося б, всі умови створені для того, щоб пацієнти, яким довелося особисто "познайомилися" з вірусом, могли отримати повноцінну кваліфіковану допомогу за рахунок держави, а медики – безперешкодно виконувати свою важливу і ризикову роботу. До того ж, і оновлений МОЗ на чолі з Максимом Степановим (який особисто знайомий зі станом медицини нашої країни зсередини і знає всі "тріщинки"), пообіцяв (а пізніше, і заявив про виконання) забезпечити все для того, щоб пацієнти і медики ні в чому не потребували. Але не так склалося, як гадалося.
Отже, мова зараз піде про лікування пацієнтів з "короною" в столичній клінічній лікарні №8, вона ж призначена опорною по Оболонському району Києва.
До редакції MedOboz звернулася пацієнтка Коренюгіна Світлана Віталіївна, яка розповіла про всі жахи лікування і ставлення медичного персоналу до пацієнтів, які проходять лікування короновірусної пневмонії.
Замість передмови: на опорну йти взагалі-то і не хотіли
Як відомо, головний лікар столичної клінічної лікарні №8 професор Анатолій Пілецький був, м'яко кажучи, не в захваті від планів зробити з його медустанови режимний об'єкт. Однак особливий статус лікарня таки отримала ще навесні (перша інформація про наміри з'явилася ще в кінці березня, а до квітня вже все було вирішено і зроблено).
Тоді, як писали ЗМІ, керівник клініки, категорично відмовлявся зустрічатися з журналістами і не хотів відповідати на питання. І лише з достовірних джерел вдалося з'ясувати, що причина такого протесту була в нестачі медичних засобів захисту, захисних костюмів, масок, рукавичок і т.д.
Побоювання тоді виявилися небезпідставними, і вже в середині травня лікарня припинила прийом пацієнтів. Як повідомляв тоді ресурс "Моя оболонь", причина була в зараженні коронавірусом близько 30 співробітників лікарні, в зв'язку з чим медустанова не мала можливості повноцінно працювати. Відновити діяльність змогли лише до кінця травня...
Отже, зі слів пацієнтки ...
17 вересня я відчула нездужання: температуру 38 і інші ознаки ГРВІ. Такі ж симптоми, були і у моєї мами, Коренюгін Міли Григорівни 1937 року народження.
Ми звернулися до свого сімейноої лікарки Шипілової Олександрі Владиславівні і з 18 вересня почали лікування в домашніх умовах. Лікування, до слова, яке в телефонному режимі, тобто без особистого огляду та обстеження, призначила ця сімейна лікарка, включало лише препарати: Амізон Макс, Аміксин. Після прийому цих ліків стало ще гірше! Після було рекомендовано сімейним лікарем в телефонному режимі наступні препарати: Сумамед-500 та АЦЦ, лікування не мало позитивного ефекту.
23 вересня лікар Шипілов Олександра Владиславівна нарешті прийшла на огляд до нас додому, і, провівши аускультацію, прослухала у нас обох пневмонію, виписала направлення на госпіталізацію. В цей же день ми викликали швидку, яка нас привезла в 15-у лікарню Подільського району. Доктор Олександр (хоча його дуже складно так назвати – такі люди не повинні працювати в медицині через свого ставлення до пацієнтів), який нас приймав, відправив мою маму (пацієнтку 1 937 р.н.!) додому, оскільки у неї, на його думку, не виявилося "потрібних" симптомів! До відома, вдома їй стало значно гірше! Мене ж поклали в сортувальне відділення, де я пролежала два дні до отримання позитивного результату на Сovid-19.
У п'ятницю, 25 вересня, мене перевели з 15-ї лікарні в опорну лікарню Оболонського району (8-ї міської). У приймальному відділенні лікар дав призначення і поклали мене в кардіологію на третьому поверсі. Наступні два дні – суботу та неділю – жодного доктора не було, і станом моїм особливо не цікавилися, виконуючи тільки рекомендації згідно листа-призначень.
У понеділок нарешті побачила доктора, але рано зраділа: він цікавився більше не моїм здоров'ям, а тим, що треба звільнити ліжко-місце для "сердечників", які теж захворіли коронавірусів. В результаті мене і мою сусідку по палаті перевели з кардіології в лор-відділення.
Після "переселення" з'ясувалося, що в цей день у відділенні не було доктора. І харчування для пацієнтів теж не було. Коли я запитала, чому нас не годують, мені відповіли, що на сьогодні харчування в цьому відділенні не передбачено, і тільки після мого обурення нам з сусідкою по палаті принесли по одному шматочку відвареної риби і шматочок хліба замість повноцінного обіду. Ось так там забезпечується належний догляд і забезпечення навіть мінімальним необхідним (хоча б їжею) хворих.
За призначенням стежать день через день. Для прикладу, таблетку антибіотика один раз пропустили, не дали, потім сказали, мовляв прийом цього препарату вже не потрібен. А на наступний день знову дали, сказавши, що його потрібно приймати (від автора – це антибіотик, Карл, препарат, що вимагає суворого прийому по годинах і дозувань, інакше це не лікування, а калічення).
Про елементарні гігієнічні вимоги в лікарні взагалі можна вести окрему розмову: туалет на поверсі один на дві кабінки – для чоловіків і для жінок, а кімнати гігієни зовсім не передбачені, хоча тут лікується дуже багато жінок.
Також хотілося б додати, що з самого першого дня перебування в лікарні просила дати мені виписку про позитивний тест, щоб передати його адміністрації школи, в якій я працюю. Це виявилося надзвичайно складно, і документ вдалося-таки отримати тільки 30 вересня, і то лише після письмового звернення до головлікаря Анатолія Пілецького (від автора – змусити пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в державній лікарні, до того ж отримав позитивний результат аналізу на Сovid -19, писати заяву на головлікаря, щоб отримати можливість сповістити про це за місцем роботи, на секундочку, школи!!!, де вчаться діти!!! Це як взагалі ?!).
Ось так нас і лікують за державні гроші в 8-й лікарні.
Лікування – не по протоколу
З лікування "корони" МОЗ запровадило протокол ще 2 квітня 2020 року з подальшою його редакцією 21 липня. У документі чітко прописані інструкції по лікуванню хворих, а також описані необхідні препарати в тих чи інших випадках (ступінь тяжкості, клінічна картина, вік і т.д.). Так, протокол включає такі препарати, як фавіпіравір, гидроксихлорохин, тоцілізумаб, ремдесівір, а також осельтамівір дітям до року. Також протокольне лікування передбачає прийом симптоматичних препаратів, зокрема, жарознижуючих, протикашльових та інших медикаментів. До речі, протокол лікування пацієнтам теж ніхто не показував, тобто, особисто вони необхідних документів не підписували, хоча за інструкцією їм повинні були надати для ознайомлення і підпису Форму інформованої згоди пацієнта на проведення діагностики та лікування згідно з Протоколом "Надання медичної допомоги для лікування коронавирусної хвороби "COVID-19".
Судячи з призначень, виданих Світлані, в "вісімці" протоколи і інструкції не шанують або просто забивають на них! Отже, жінці призначили цефтріаксон (антибіотик), азитроміцин (антибіотик), Фленокс (антитромботичний і антикоагулянтний препарат), омепразол (препарат для лікування виразкової хвороби і ГЕРХ, інгібітор протонного насосу) і парацетамол (нестероїдний протизапальний препарат, просто – жарознижувальне) . Середня ціна списку – порядку 1308 грн (за усередненими цінами) за умови покупки препаратів в нових запечатаних упаковках з інструкцією із застосування. Ах, і ще дещо, лист-призначень виглядає як аркуші з рекламного блокнота однієї з фармацевтичних компаній з "просуванням" знеболюючого засобу. Мабуть, то є допомога від фармкомпаніі в боротьбі з "короною"!
Як видно, в цьому списку немає жодного з протокольних ліків. Можливо тому, що їх немає в залишках лікарні.
І тут вже питання до міністра охорони здоров'я Максима Степанова і його заступника, головного санлікаря України, Віктора Ляшко: чому лікарня не забезпечена необхідними препаратами, і хто повинен за це відповідати. Можливо, головлікар самої лікарні Анатолій Пілецький не повідомив "кого треба" або не вважав за потрібне своєчасно зробити заявку. Припускати можна багато, а правильну відповідь знаєте тільки ви. Може, варто нарешті звернути увагу? Хоча, про що можна говорити, якщо за гроші з Фонду боротьби з Сovid-19 не було куплено жодного апарату ШВЛ...
Перспектива лікування там не радує
Виходячи з негативного досвіду лікування нашої читачки, про який ми розповіли вище, і інших пацієнтів, що вже мали досвід отримання "безкоштовного" лікування в українських лікарнях, висновок напрошується сам собою: хворіти у нас не можна, бо це ризиковано не тільки через небезпеку хвороби , а й через невідомість того, як, хто і за які гроші тебе буде лікувати. Та й розраховувати в складний момент можна тільки на себе і своїх близьких, адже в такій лікарні, з якою нам вдалося "познайомитися" зсередини, ні погодують нормально, ні доглянуть, ні полікують ... Тільки ось навіть рідним туди вхід заборонений ...
