МоваЯзык

/ Новини медицини

"Ліки – не товар. Аптека – не магазин": про пріоритети української медицини

18.8т
Читати матеріал російською

Держава повинна сформувати виразні пріоритети лікарської політики в Україні, а не перетворювати її на комерцію.

Про це йдеться в статті доктора медичних наук Олексія Соловйова для "Дзеркала тижня". Наводимо публікацію без змін:

"Приходячи в аптеку, ми повинні отримувати висококваліфіковану фармацевтичну послугу за доступною ціною, у вартість якої повинні бути включені призначені лікарем ліки.

Що стосується формування політики лікарського забезпечення країни, то практика показує, що історія нас нічому не вчить.

"Ліки – не товар": про пріоритети української медицини

Фото depositphotos/montypeter

Досить поглянути на статистику смертності, щоб забезпечити постановку цілей і завдань як для всієї системи охорони здоров'я, так і для системи медикаментозного забезпечення.

Зокрема, за останніми даними Держкомстату, з 588 тис. смертей в Україні 2018 66,7% – від хвороб системи кровообігу, 13,4 – від раку. Якщо розглянемо вікову структуру, то побачимо загрозливий стан з передчасною смертністю: 30% смертей – особи працездатного віку, а щорічні втрати – 5-7% ВВП на рік (!). Це набагато більше ніж кошти, виділені в бюджеті на всю систему охорони здоров'я країни.

І природно, що пріоритет №1 в сфері державної лікарської політики – комплексне медикаментозне забезпечення захворювань серцево-судинної системи, онкології і передчасної смертності.

Тут на порядок денний виходять фізична і економічна доступність, якість, безпека та ефективність ліків. З одного боку, лікар і пацієнт повинні бути впевнені, що виписаний препарат не тільки не зашкодить, але і допоможе перемогти хворобу, швидше повернути хворого до повноцінного життя. З іншого – препарат фізично повинен бути в аптеці за доступною ціною. Його вартість не може бути непосильним тягарем або взагалі смертним вироком для самого пацієнта і його рідних і близьких.

Практика показує, що ситуація за цими напрямками вимагає негайного втручання уряду.

Якщо ми розглянемо кількість аптек в Україні (21 тис.) і порівняємо навантаження з обслуговування населення з середньоєвропейськими показниками (в середньому близько 3,5 тис. осіб на 1 аптеку), то у нас з аптеками все ОК. Однак якісна складова цих цифр – далеко не райдужна. Зокрема, у нас:

– практично немає аптек в селі, де проживає більше 30% населення; сільські ФАПи обмежені в номенклатурі (50-100 назв препаратів широкого спектра) і фізично не можуть забезпечити доступ до всіх необхідних препаратів;

– через непродуману політику з боротьби з наркотиками в Україні залишилося всього 200 аптек, де можна придбати сильнодіючі знеболюючі препарати, при тому, що у нас майже 80 тис. пацієнтів щорічно вмирають від раку, а близько 1,5 млн осіб страждають від хронічних болів;

– в країні практично не залишилося аптек, які виробляють ліки за індивідуальними рецептами.

Зрозуміло, що в цій сфері діють економічні закони, а рівень доходів і демографія непривабливі для розвитку аптечних мереж в сільській місцевості. Однак уряд, який несе відповідальність за забезпечення дотримання конституційних прав громадян, зобов'язане розробити і впровадити систему стимулів і зобов'язань щодо розвитку зазначених напрямків. Кожна аптека повинна мати в асортименті наркотичні препарати і ліки, виготовлені за індивідуальними рецептами. Адже ні в кого не виникає думки, що в лікарні швидкої допомоги вам можуть надати допомогу в обмеженому обсязі. Чому в аптеці таке можливо?

Додатковими елементами забезпечення фізичної доступності повинні стати доставка поштою (при забезпеченні належних умов доставки) і розвиток інтернет-сегмента, який де-факто існує.

Вважаю це пріоритетом №2.

Пріоритет № 3 (елемент економічної доступності) – створення ефективної системи регулювання цін на ліки. Сьогодні вона є найслабшою ланкою і не працює на зниження витрат пацієнта і систему охорони здоров'я.

За останні 10 років ситуацію з ціноутворенням було системно вивчено. Ключові складові такі.

1. Діюча система регулювання цін на ліки неефективна, оскільки встановлює націнки (оптові та роздрібні), а не розглядає в якості предмета регулювання ціну виробника/імпортера (близько 75% в структурі ціни). На відміну від України, в Європі регулюється ціна виробника/імпортера, а вже потім – оптові та роздрібні націнки.

2. Реклама і просування ліків. За підсумками 2018 року, вкладення фармацевтичних компаній в ТВ-просування всієї продукції (не тільки ліків, але і косметики, дієтичних добавок і т.д.) склали близько 26 млрд грн (в цінах прайс-листів). Якщо до цього додати вартість утримання армії медичних представників (близько 20 тис. осіб), які відбирають час у лікарів під час прийому пацієнтів, вартість тонн друкованої продукції, роздавальних матеріалів та ін., то можна оцінити питому вагу таких витрат у вартості ліків. Це лягає додатковим тягарем на плечі пацієнта і державного бюджету.

Швидко і істотно знизити вартість ліків можна, запровадивши систему зовнішнього реферування цін на всі рецептурні препарати, з подальшим встановленням ціни реалізації в аптеці. Чому на цигарки можна фіксувати ціну, а на ліки – немає? Треба один раз ухвалити рішення і рухатися наміченим шляхом.

Пріоритет №4 – якість ліків. В Україні щорічно ввозиться близько 100 тис. серій препаратів і споживається близько 1,4 млрд упаковок. Більшість імпортних серій проходять тільки візуальний контроль упаковки і маркування. Тобто якість (склад) імпортного препарату інспектору невідома (на відміну від вітчизняних, де кожна серія контролюється в лабораторії, що легко перевірити). В Європі це сфера відповідальності імпортера, який зобов'язаний забезпечити лабораторний контроль за всіма показниками якості за свій рахунок.

Інший аспект – катастрофічна ситуація з фінансуванням державної системи контролю якості ліків. У бюджеті 2020 виділено всього 1,5% від планової потреби. У кращому випадку цього вистачить на перевірку 400 серій з 300 тис. по всій Україні...

Адже ні в кого не виникає думки зменшити фінансування безпеки польотів або атомних станцій? Нагадує гру в російську рулетку – чи не так? Купуючи імпортні ліки в аптеці, ніхто в цій країні точно не знає, що всередині. Запропонував би невідкладно забезпечити 100-відсоткове фінансування системи контролю якості і імплементувати європейські норми в частині лабораторного контролю якості імпорту.

Останній пріоритет, № 5, – ефективність ліків.

Система допуску лікарських засобів в Україні формувалася ще на початку – середині 2000-х, і якщо порівнювати українське та європейське законодавство в цій сфері, то в ньому присутні значні "дірки". В результаті, під виглядом доброго наміру якнайшвидшого насичення внутрішнього ринку новими і ефективними препаратами, була "вимощена дорога" для допуску в Україну ліків без доведеної ефективності, ліків, заборонених або обмежених в обороті в розвинених країнах (через неефективність, побічні ефекти і т . д.), або продуктів, які взагалі ліками не є.

Наведу лише один приклад. Сьогодні в Держреєстрі лікзасобів налічується 1566 міжнародних незапатентованих назв (далі МНН). З них 256 МНН, тобто 16% (!) є в зведеному переліку продуктів, споживання та/або продаж яких було заборонено, продукти вилучені або строго обмежені в обороті, або не прийняті урядами. Це перелік Департаменту з економічних і соціальних питань Секретаріату ООН. Чи знає про це нинішнє керівництво Державного експертного центру? Чи враховано ці обмеження при допуску препаратів на ринок або при підготовці інструкцій щодо їх застосування? І взагалі, чому інструкції із застосування ліків в Україні відрізняються від таких же в Європі в частині показань, протипоказань і вікових обмежень?

У цьому контексті фармаконагляд – це інструмент, який захищає життя і здоров'я пацієнта від небезпечних і неефективних препаратів. Якщо в Європі це звичайна щоденна практика збору даних про побічні реакції, неефективність ліків і т.д., з подальшим їх аналізом і прийняттям рішення, то в Україні така культура практично відсутня. Тому ми розглядаємо і аналізуємо не десятки і сотні тисяч випадків, наприклад, виникнення побічних реакцій, а тисячі. Для когось, на жаль, це може закінчитися трагедією.

І насамкінець. Щоб реалізувати зазначені пріоритети, досить перейти від слів до справи. Вигадувати свій велосипед тут не потрібно. Досить системно, без винятків адаптувати європейське законодавство в сфері обігу ліків і їх ціноутворення, з урахуванням рекомендацій ВООЗ. І – вперед, дорогу здолає той, хто йде!"

Як повідомляв OBOZREVATEL:

  • В Україні кілька народних депутатів від фракції "Голос" запропонували запустити "паралельний імпорт" медикаментів і фактично скасувати контроль за якістю частини ліків. Водночас до половини всіх медикаментів на ринку України – пустушки.

  • Прикметно, що в розвинених країнах, як-от у США, контроль за якістю ліків був введений ще сто років тому.

  • Зараз щоб продавати медикаменти американцям, потрібно провести цілу низку досліджень і довести, що це справді препарат з діючою речовиною.

  • Якщо ж на ринок і потрапляє підробка, то ціна такого бізнесу – штрафи на мільйони доларів.

  • Що стосується України, то в її бюджеті на перевірку препаратів заклали лише 3 млн грн, чого не вистачить навіть на виборчу верифікацію.

  • Водночас президент України Володимир Зеленський 25 листопада підписав закон про посилення кримінальної відповідальності за фальсифікацію ліків і їх поширення.

Не пропусти блискавку! Підписуйся на нас в Telegram

Джерело
1
Коментарі
0
0
Смішно
3
Цікаво
0
Сумно
0
Треш

Блоги медицини