МоваЯзык

/ Кардіологія

Змінити спосіб життя – перше, що має зробити пацієнт після операції на серці чи інфаркту

Якщо після інфаркту чи операції на серці кинути палити, почати давати тілу регулярні фізичні навантаження і правильно харчуватися, ризик повторення катастрофи зменшується вдвічі. Якщо нічого з перерахованого не робити – зростає вчетверо. Здоровий спосіб життя – головна умова відновлення після будь-якого серцевого епізоду. Лікарі постійно говорять про це пацієнтам. Пацієнти слухняно кивають головою. А що ж на практиці?

А на практиці ми бачимо, що рекомендацій кардіологів і кардіохірургів дотримується лише кожен п’ятий. Замість того щоб збільшувати фізичну активність і прагнути змінити спосіб життя, пацієнти починають перестраховуватися і уникати будь-яких навантажень. І приїжджають через три місяці на контрольні тести, набравши вагу і забивши голову новими страхами. Коли питаємо, що і як, розуміємо, що фактично люди почали вести ще гірший спосіб життя, ніж до операції. І цікавий висновок: найчастіше це стається з подачі рідних – "цього не роби, тут побережися, того не підіймай, більше їж". У результаті маємо зворотній ефект.

Другий важливий момент: неусвідомлення пацієнтами того, що головне завдання після будь-якої серцевої події – не якнайшвидше повернутися до звичного способу життя, а якнайшвидше змінити свій звичний спосіб життя на максимально здоровий. Адже саме старі звички привели до хвороби, і якщо продовжувати робити те саме, зрештою прийдеш до того ж, що було. На жаль, багатьом бракує цього розуміння. Як свідчить статистика, навіть з-поміж пацієнтів, які проходять кардіореабілітацію за кращими програмами в хороших клініках, спосіб життя змінюють менше половини.

І тут постає третя проблема. Люди часто помиляються, розставляючи пріоритети під час лікування у кардіолога або кардіохірурга. Вони, як недосвідчені кардіохірурги, хочуть зробити операцію власне заради операції. Але такого поняття нема. Є операція на серці заради чогось – заради того, щоб максимально покращити якість життя. Це головна цінність, навколо якої мають вибудовуватися і сам лікувальний процес, і реабілітація; зосереджуватися зусилля і медиків, і пацієнта, і його рідних. Навіть не навколо пацієнта – саме навколо якості його життя.

Для України тема кардіореабілітації та профілактики серцево-судинних захворювань – надзвичайно актуальна. Особливо з огляду на те, що ми разом із Болгарією очолюємо список країн Європи з найгіршою ситуацією щодо ССЗ. У нас 75 % померлих жінок і 58 % померлих чоловіків йдуть із життя саме через хвороби серця і судин. Ці цифри озвучили на Міжнародній конференції з кардіореабілітації, яка відбулася в березні на базі Школи реабілітаційної медицини Українського католицького університету у Львові. Обнадіяло те, що на форум з’їхалися близько 300 кардіологів, терапевтів та сімейних лікарів з усієї України. Адже саме у фахівців первинної ланки найтісніший контакт із пацієнтами, і вони можуть вплинути на ставлення українців до профілактики ССЗ: як первинної, так і, що дуже важливо, вторинної, коли в людини вже сталося щось із серцем і треба не допустити повторення.

Поки ситуація в країні невтішна. Поняття "профілактика ССЗ" вже настільки заїжджене, що майже не сприймається. Пацієнти, які перенесли операцію на серці або інфаркт, часто не мають належного супроводу після виписки з лікарні. Ефективні кардіореабілітаційні програми відсутні. Тоді як, наприклад, у Німеччині тритижнева рання реабілітація після інфаркту або операції на серці, під час якої з людиною працює не тільки кардіолог, а й (що значно важливіше!) реабілітолог, дієтолог, психолог, арт-терапевт – поширена практика. Якщо ми хочемо, щоб українці менше хворіли і помирали від ССЗ, нам слід якомога швидше переймати і цей досвід ,і досвід організації первинної та вторинної профілактики серцево-судинних захворювань. Це питання не одного року. У Великобританії програма боротьби із ССЗ стартувала в 1980-х роках, і знадобилося 20 років, щоб зменшити смертність вдвічі. Між іншим, на 50 % успіх програми був обумовлений якраз активним впровадженням профілактичних заходів.

Що можна зробити в Україні вже зараз в плані кардіореабілітації та вторинної профілактики ССЗ?

(Звісно, мене як кардіохірурга, який хоче, щоб пацієнти десятиліттями не поверталися до нього саме як пацієнти, більше цікавлять якраз ці два питання.)

По-перше, треба розширити поняття кардіореабілітації. Крім найпростішого – медикаментозного супроводу (хоча і з цим у нас проблеми – необхідні таблетки п’ють тільки трохи більше половини пацієнтів), і важливого – регулярного фізичного навантаження, слід приділяти багато уваги і психологічним аспектам. Необхідно витягнути людину після операції чи інфаркту з депресії. І треба допомогти розставити пріоритети, щоб вона зрештою змінила свій спосіб життя.

Це складно. Зізнаюся, навіть мені важко розібратися з життєвими пріоритетами. Робота (а я щодня роблю дві операції і консультую пацієнтів, крім цього, постійно щось читаю, щоб розвиватися далі) виходить на перший план. Але я розумію, що якщо не буду тримати життєвий баланс, проводити більше часу з дітьми, навантажувати тіло фізичними вправами, у віддаленій перспективі матиму наслідки, і ресурсів організму не вистачить витримувати те навантаження, яке під силу сьогодні. Це має усвідомити кожен, і в першу чергу люди, які вже мають проблеми зі здоров’ям.

По-друге, варто робити ставку на сімейний підхід у кардіореабілітації та профілактиці, активніше залучати родичів пацієнта. Ми з колегами, наприклад, започаткували практику сімейних консультацій перед випискою пацієнта з клініки. Тобто даємо рекомендації у присутності родичів, щоб вся родина розуміла, як має змінитися спосіб життя, аби операція на серці дійсно виконала свою мету – покращила якість життя людини. І щоб не було так, що родина не чула, як лікар казав про важливість фізичних вправ, і вирішила: "Ні, давайте рідну людину краще берегти, гладити і добре годувати, бо це все, що їй потрібно". До того ж, люди мають усвідомити, що спосіб життя треба міняти не тільки тому, хто захворів, а й усій родині.

По-третє, слід активніше боротися зі страхами пацієнтів: "боюся дати собі навантаження", "боюся піднятися сходами", "боюся глибоко вдихати". Ці побоювання гальмують процес реабілітації і взагалі можуть привести до того, що людина лежатиме в ліжку, боячись поворухнутися. Щоб швидше виводити пацієнтів з цього стану, ми почали більш активно проводити їх по програмі ранньої реабілітації: швидше переводити з реанімації, швидше піднімати з ліжка, швидше змушувати ходити, швидше відправляти ходити сходами. І ми бачимо, що це дає дуже добрий результат: і фізично, і психологічно. Але не можна забувати, що реабілітація має продовжуватися і після лікарні. І хтось має постійно нагадувати пацієнту, як треба правильно жити. Ідеально, якби це були і родичі, і сімейний лікар чи кардіолог. Над цим нам і варто працювати в найближчі роки.

Олександр Бабляк, кардіохірург, доктор медичних наук

Ми в Telegram! Підписуйся! Читай тільки найкраще!

Читайте всі новини по темі "стенокардія" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш

Блоги медицини