Школа як «камера зберігання»

Як розглядають більшість батьків школу? Місце куди вони відводять дитину вранці і забирають ввечері! Вимоги до роботи школи дуже прості: дитина має бути там в «целости и сохранности», нагодована, знаходитись в теплі, мати гарні оцінки і… щоб ніхто не діставав батьків з будь-якого приводу. Тобто ідеальна школа – це «камера зберігання» на вокзалі з назвою «Життя». Бажано, щоб «зберігання» було безкоштовним або з мінімальними витратами. Тема «поборів» чи не єдина тема, яка заводить батьківську громаду, а жвавий інтерес викликала лише тема встановлення відеонагляду у «камері зберігання».

Більшість вчителів і керівників шкіл теж відчувають себе «ключниками». Нащо ризикувати, організовуючи якісь екскурсії за межами школи, якщо це може стати загрозою «збереженню» експонатів «камери зберігання».

Суть такого підходу виражено у фразі С.Я.Маршака: «дети не живут, а жить готовятся». Звісно про наступне поетичне продовження цієї фрази ніхто не згадує:

«Но вряд ли в жизни пригодится тот, Кто, жить готовясь, в детстве не живёт».

Видео дня

Доводиться констатувати той факт, що рівень педагогічної культури абсолютної більшості батьків і нашого суспільства в цілому просто печерний. Наприклад, тільки у нас є нормою дикий крик на власних дітей (а то і рукоприкладство!) інфантильних маманьок на вулицях чи в громадському транспорті.

Перу японського письменника Рю Муракамі належить роман "Діти з камери зберігання". У ньому йде мова про долі хлопчиків, яких новонародженими підкинули зозулі-матері. Один з них міг би стати чудовим спортсменом, інший став відомим музикантом, але зрада матерів усе життя нагадує про себе психологічними травмами. Якщо дітей "підкидають" шкільній "камері зберігання", це теж зрада!

Директор однієї зі шкіл справедливо зазначає: «Знаєте, люди, що вражає? Освітян надзвичайно мало у Фейсбуці. І батьків, як учасників громадського руху, також мало. І тих мало, хто взагалі цікавиться освітньою темою. Подивіться на кількість всіх опитувань! Подивіться на відгуки та лайки! 400 тис вчителів в країні, 400 тисяч!».

Більшість батьків у «крутих» школах цілком влаштовує і те, що там може бути взагалі відсутнім процес навчання, бо все купується(оцінки, репетитори…). Тож уроки просто «відбувають» і вчителі і учні. Хтось із батьків не готовий навіть до мінімальної участі в забезпеченні функціонування школи, а хтось готовий просто «відкупитись» від школи. Лише одиниці ну дуже продвинутих батьків шукають для своїх дітей унікальне академічне середовище школи чи згодом ВНЗ.

Що робити? На мою думку, потрібна масова педагогізація нашого суспільства! Батьків, політиків, спортсменів… усіх! Слід утвердити переконання в тому, що необхідно всім і кожному взяти освіту дітей у власні руки. Усім має бути зрозумілим, що абсолютно безперспективно перекладати відповідальність за освіту власних дітей на когось (МОН, місцевих чиновників, директора школи чи вчителів). Як абсолютно безнадійно чекати "у моря погоди", сподіваючись на те, що в «камері зберігання» якось усе налагодиться саме по собі.

Треба діяти, вчитись елементарним навичкам відповідального батьківства.

Інакше ми тільки будемо безсило розводити руками і задавати самі собі риторичні запитання: Чому в суспільстві не відбувається постійної дискусії про роль і завдання освіти в розвитку країни? Чому влада сповідує залишковий принцип фінансування освіти? Чому,чому, чому…???

На мою думку, певною мірою біди української освіти зумовлені ще й тим, що наша еліта не має проблем з освітою власних дітей чи онуків. Можновладці завжди можуть влаштувати дитину до «елітної» школи, коли потрібно, найняти репетитора, влаштувати свого «нащадка» у престижний вищий навчальний заклад чи відправити до закордонного вузу. Завжди легше організувати навчання для своєї однієї дитини, ніж думати про зміни у всій системі. Тому і важко залучити представників бізнесу, політичну еліту до розв'язання проблем освіти, які ніколи не будуть розв'язані самими освітянами.

Тобто еліті начхати на школу, а більшості звичайних людей просто не до школи. Виживаємо! Десятиліття виживання мали наслідком і «выживания из ума»…

До мене як до директора гімназії часто приходили батьки, які казали: ми хочемо віддати нашу дитину до вашої гімназії! Відповідав: не треба мені, чужому дядькові, "віддавати" вашу дитину, у мене в самого є троє своїх дітей, а от разом допомогти вашій "не-відданій" дитині здобути пристойну освіти ми зможемо, але тільки разом!

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України

Источник: