Видео дня
Психологія дітей-сиріт: чи можна приручити вовченят
Психологія дітей-сиріт є об'єктом досліджень багатьох сучасних психологів, так як кількість даної категорії дітей просто величезна.
Відомо, що дитбудинківські діти відрізняються від дітей вихованих в сім'ї за наступними показниками:
1. Гірше адаптуються в суспільстві; 2. Схильні до девіантної поведінки; 3. Нерідко спостерігається затримка психічного розвитку; 4. Відчувають труднощі у формуванні гендерної ідентичності; 5. Відсутні необхідні соціальні, комунікативні навички; 6. Виникають проблеми в мотиваційній сфері - не знають чого хочуть, не вміють вибирати оптимальні шляхи, засоби для задоволення своїх потреб; 7. Складно складаються сімейні стосунки.
Причинами подібних психологічних особливостей дітей-сиріт називають те, що в дитячому будинку вони недоотримують любов і турботу, спілкування дорослий - дитина вибудовується авторитарно, діти перебувають у замкнутому просторі, обмежені в спілкуванні. Вважається, що якщо діти-сироти потраплять в сім'ю, де їх оточать любов'ю і увагою, то проблеми вирішаться самі собою. Це велика помилка.
Побиті граблі
Сама по собі батьківська любов (будь то рідних або прийомних батьків) не замінить виховання дитини. Інакше б діти, які отримують максимум тепла і ласки в сім'ї часто-густо виростали б гідними громадянами суспільства, а ми в школі життя бачимо, що це зовсім не так.
Діти-сироти в сучасних дитячих будинках часто не відчувають безпеки, головне завдання для них вижити в що б то не стало.
Вони живуть за законами джунглів: сильний завжди правий, такі діти рано вступають у сексуальні відносини, духовно-моральна, інтелектуальна сфера залишаються в зародковому стані. Про який розвиток високих почуттів дітей-сиріт може йти мова, якщо вони зайняті збереженням власного життя, намагаються впоратися з великим тиском зовнішнього світу? У нас в суспільстві склалося катастрофічно неправильне ставлення до дитбудинку, в кращому випадку жалісливе, а в гіршому - презирливе. Діти повною мірою відчувають на собі всю тяжкість неприйняття суспільства і закономірно ділять всіх людей на «своїх» і «чужих» - кожен по-своєму захищається.
І ось дитину з своєрідної первісної зграї, яка звикла жити за законами джунглів, беруть в чужу сім'ю з новими вимогами, з чужими йому правилами. Особливо важко доводиться тим прийомним батькам, які взяли собі дітей підліткового та юнацького віку.
Час збирати каміння
Системні психологи справедливо відзначають, що потрібно повне переосмислення існуючих, непрацюючих підходів у вихованні прийомних дітей, суспільних стереотипів по відношенню до дитбудинку. Немає сенсу дітей-сиріт віддавати в сім'ї в надії, що проблеми з їх повноцінною адаптацією в суспільстві вирішаться самі собою.
Окремий пункт - хворі діти, яким держава явно не може забезпечити належного догляду, розвитку та лікування, як це могли б зробити прийомні батьки. В інших же випадках - дітей-сиріт можна і потрібно правильно виховувати в державних дитячих закладах, здійснювати професійний відбір співробітників дитячих будинків і притулків, створити умови психологічного комфорту дітям, розуміючи, чого кожен з них потребує.
Навчити персонал дитячих будинків, проконтролювати їх, змінити побутові умови перебування дітей-сиріт, зробити їх простір відкритим, скажімо, доступним для волонтерів, розвивати соціальні навички, трудове навчання, організувати, щоб діти ходили в одну школу із звичайними хлопцями - набагато простіше й ефективніше, ніж перевірити кожну прийомну сім'ю. Хто знає, які таргани в голові у прийомних батьків, як вони бачать виховання дітей, чи не будуть вони втілювати на них як на піддослідних кроликах власні мрії? Чи не будуть вони з «кішечки» ліпити «собачку»?
Немає таких гарантій, а значить, є вельми слабка надія на те, що прийомні сім'ї виховають належним чином дітей-сиріт, виховають з них щасливих, гідних людей.
