МоваЯзык

/ Mamaclub

Фотопроект до Дня матері "Якби не війна"

3.2т

Волонтерами України до Дня матері було створено серію світлин «Якби не війна», присвячену подвигові матерів, які не гірше за лікарів рятують своїх поранених синів.

«Це приклад безумовної материнської любові й жертовності та неймовірного синівського героїзму. Мама – вона теж боєць. Так само, як і її син!» – розповідають автори проекту.

«Мамо!» – біжить маленький хлопчик до молодої матусі…

Вона запам’ятовує його перше слово, перший крок, вперше розбите коліно і першу шкільну оцінку.

«Мамо!» – несе молодий чоловік квіти усміхненій жінці…

Вона пишається вже дорослим сином, пам’ятає кожне його спортивне досягнення і душевне переживання і будь-якої хвилини готова примчатись йому на допомогу.

«Мамо» – цілує кожну зморщечку на материнських руках сивочолий чоловік…

Вона вже стала бабусею, а то й прабабусею його дітям, вона прийняла його життєвий вибір і благословила, вона все ще пам’ятає його перший сміх і перші дитячі сльози.

Майбутнє нації в руках матерів.

Бо саме матері виховали тих, хто сьогодні став на захист нашої держави.

Це їхні сини – Герої сучасної України! Це їхні сини платять здоров’ям, а часто й життям, за наше мирне небо. Це завдяки їхнім синам ми знаємо їх самих.

Спогади не тільки гріють. Вони ще й болять. Особливо спогади сотень тисяч матерів, чиї сини дізналися на собі, що таке кривава війна.

«Мамо...» – виривалося зі стогоном із обвітрених вуст в момент, коли отримав поранення. Він думав тоді про неї – рідну, люблячу, добру і таку розуміючу. Думав, що не встиг навіть сказати їй, як цінує її. А може встиг вже й попрощатися з нею. Думав, що він загине і все – не болітиме йому вже, а їй жити з пекучим болем втрати ще багато років. Він думав, що вона й не знає де він, бо ж не говорив їй нічого. Бо цінує її життя і спокій більше, ніж свої власні. Не завжди розуміючи, що він сам і є маминим спокоєм.

Про що ще він думав тоді, може й ніколи не розповість, щоб не тривожити її зараз. Навіщо? Він же вижив, його врятували, побратими витягли з поля бою, а лікарі зробили неможливе.

І лише їй відомо, скільки вона пережила, скільки безсонних ночей провела вмиваючись сльозами і благаючи Бога, щоб її син залишився живим. Тільки Богу відомо, скільки куль вона відвела від нього своїми молитвами, скільки обстрілів і оточень він оминув завдяки великій силі материнської любові.

Вона його ростила, опікала, вчила – не для війни, а для життя: щасливого, яскравого, довгого і, головне, мирного. А він, її Захисник, став Героєм. Не тому, що надто прагнув цього, просто так склалися обставини, так зійшлися зірки, коли він зміг виявити якості, які мама виховувала в ньому з дитинства.

Зустрічайте новий блок волонтерського проекту «Якби не війна».

Ми познайомились із цими сім’ями в госпіталі, куди наші сьогоднішні Герої потрапили після поранення. Це був нелегкий період їхнього життя, ми намагались допомогти хлопцям та підтримати їхніх матерів. А ще ми багато спілкувалися з ними, а якщо точніше, то слухали:

…Як це – дзвонити сину і чути як по ньому стріляють, чи на нього їдуть танки?!

…Як це – кричати сину: «Не треба! Не їдь туди!», а у відповідь почути: «Мам, це моя професія! Це моя робота!» і змиритися з цим?!

…Як це – лунає дзвінок з невідомого номера і незнайомий голос повідомляє, що єдина твоя дитина за крок від смерті?!

…Як це – замість привітання на День народження почути, що син «200-й»?!

…Як це – молитися біля дверей реанімації, операційної і тижнями, місяцями боротись із власним безсиллям?!

…Як це – дивитися в інтернеті відео, де який-небудь моторола допитує сина, а ти не маєш змоги йому допомогти?!

…Як це – побачити в новинах свою дитину, поранену й закривавлену, і розуміти, що в цей час ти за сотні кілометрів від нього?!

…Як це – твої сини, пройшовши через госпіталь і полон, повертаються до тебе геть сивими?!

…Як це – бачити в реанімації понівеченого сина і стримувати сльози, щоб не засмучувати його?!

Чи був у цих жінок вибір? Чи могли вони бодай щось змінити тоді? Ці питання вони задавали собі не один раз за останні місяці, шукаючи відповідь, чому на долю їхніх синів випало таке випробування.

Саме ці спогади і стали основою історій, які ви прочитаєте вже завтра.

На вчинки здатен не кожен син, а прийняти і усвідомити цю жертву здатна не кожна матір. Ми захоплюємося цими людьми і намагаємось зрозуміти – як? Як вони зробили це??? Як вони винесли весь цей жах і не втратили здатність так щиро і дзвінко сміятися?

Ці 12 історій – приклад безумовної материнської любові й жертовності та неймовірного синівського героїзму. Мама – вона теж боєць. Так само, як і її син!

Мами Героїв, ви захищаєте нашу державу в цій неоголошеній війні, віддавши найдорожче, що маєте. Мами-Героїні, ви заслуговуєте на особливу шану, вдячність і земний уклін від усього народу України!

Подпишись на наш Telegram. Присылаем лишь "горящие" новости!

Читайте все новости по теме "Блоги Mamaclub" на OBOZREVATEL.

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш

Блоги медицины