НІКОЛИ

Зимовий вечір.Так тихо і так темно. Надворі холодно.І на душі так само.Ніби й не сама: збоку бавиться дочка, за столом вистукує по клавіатурі чоловік, а всередині під серцем вибрикує малюк.Але ж ні , не відчуваю їх нікого. Бачу, чую- але не відчуваю. Не заповнюють вони оту порожнечу, оту чорну пустку в душі, не витісняють.Коли ж вона зникне? Обманюю сама себе- колись та зникне! Аякщо по-правді, не кривлячи душею-НІКОЛИ!Саме так ,НІКОЛИ. Страшне слово, звучить страшно. І правда страшна...Сама ж винна.Сама породила її.Хоча ні, не можна казати "породила" .Скоріше навпаки.Скільки б їх було зараз? Четверо.Так. четверо. А , може, й  більше( це якщо колись була двійня).Але цього уже не знаю.І не дізнаюсь. НІКОЛИ. Оправдання?Мільйон!Починаючи з банальних- нема грошей, не планувала, занадто молода- і закінчуючи чимось "суттєвішим"- ні фізично, ні морально не готова!І насамкінець найсерйозніше: це ж востаннє. Більше цього не зроблю. НІКОЛИ. Невже ,НІКОЛИ?Невже?........

P.S. Немає тяжчого гріха, ніж вбивство своїх дітей( не важливо, як це назвуть- аборт, переривання вагітності і т. д.).І немає суворішого судді, ніж ти сама, твоя совість.Вона не забуде і не пробачить. НІКОЛИ...